В дорогу домой собирайтесь, святые.
Уж скоро Спаситель за нами придёт.
Открыт уж маршрут в небеса голубые,
Где славный венец, как награда, нас ждёт.
Отдаст мертвецов, как и море так суша,
Воскреснув, они полетят к облакам.
Омытые кровью спасённые души
Глазами увидят Спасителя там.
А тот, кто живой, во мгновение ока
Воспримет для тела небесную суть,
Подымится с сонмом в пространстве глубоком
Вослед воскрешённым в назначенный путь.
На облаке встреча! Какая отрада!
А дальше представится вход в небеса!
Ракет, челноков межпланетных не надо,
Чтоб встретить высоких небес чудеса.
Там будет веселье чудесного брака.
Невеста* предстанет с Христом под венец,
Покрыта виссоном, как святости знаком.
И их сочетает небесный Отец.
Творец приготовил святую обитель
Для тех, что очистились кровью Христа.
Не слышало ухо, и глаз то не видел,
Не выразят словом земные уста.
Не будет там горя, ни слёз, ни разлуки,
Там вечная радость заполнит сердца,
Там кончатся скорби, терзанья и муки,
И Царству Святому не будет конца.
* Невеста=Церковь
Октябрь 2006
Комментарий автора: потому что Сам Господь при возвещении, при гласе Архангела и трубе Божией, сойдет с неба, и мертвые во Христе воскреснут прежде; потом мы, оставшиеся в живых, вместе с ними восхищены будем на облаках в сретение Господу на воздухе, и так всегда с Господом будем. Итак, утешайте друг друга сими словами.
(1Фесс.4:16-18)
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 5247 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
